1 Усьому під небом свій час і всякому дїлу своя пора: 2 Час родитись і час умірати, час насаджувати й час виривати насаджене; 3 Час убивати й час гоїти, час валити й час будовати; 4 Час плакати й час сьміятись; час сумовати й час танцювати, 5 Час розкидати каміннє й час збірати каміннє; час обіймати й час від обнимань відхилятись; 6 Час шукати й час губити; час збірати й час розкидати! 7 Час роздирати й час сшивати; час мовчати й час говорити; 8 Час любити й час ненавидїти; час воюватись і час миритись. 9 Яка користь буде трудящому з усієї роботи його? 10 Міркував я про ту журбу, яку дав Бог людям, щоб у нїй вправлялись. 11 Усе він сотворив свого часу гарно, й сьвіт вложив їм у душу; тільки що чоловікові не зрозуміти всього твору Божого з почину та й до кінця. 12 Зрозумів я, що їм нема нїчого лучшого, як веселитись і чинити добре, поки й життя їх. 13 І коли хто їсть і пє, й бачить добро в кожній працї своїй, то й се дар Божий. 14 Зрозумів я, що все, що творить Бог, тріває навіки: нїчого до того придати й нїчого з того уймити; Бог чинить усе так, щоб перед ним почесть почувати. 15 Що було, те є й тепер; що буде, те вже було, — і Бог викликає знов те, що минуло. 16 Ще ж бачив я під сонцем: де б мала правда бути, там кривда; де б бути правосуддю, там кривосуддє. 17 І сказав я в серцї мойму: Праведного й безбожного судити ме Бог, бо прийде час про все, а тодї й суд на всякі вчинки. 18 І сказав я в серцї мойму про дїтей людських, що Бог витрібовує їх, нехай знають, що й вони зьвіррє. 19 Доля бо людська й доля зьвіряча однака; як сї вмірають, так і ті вмірають, і одно диханнє у всїх, а людина не переважує зьвіря, бо все марнота. 20 Все йде в одно місце: взялось із перстї й усе вернесь у порох. 21 Хто бо знає, чи дух людський іде в гору, й чи зьвірячий дух ійде вниз, у землю? 22 Оце ж я побачив, що нема нїчого лучшого, як уживати чоловікові своєї працї; бо се доля його; бо хто приведе його поглянути на те, що послї него буде?