1 І надійшло до мене слово Господнє: 2 Сину чоловічий! пророкуй про пастирів Ізрайлевих, віщуй і промов до них: Так говорить Господь Бог: Горе пастирям Ізрайлевим, що пасуть самих себе! Чи не вівцї ж бо пастирям пасти? 3 Ви їли молоко й зʼодягались у вовну та заколювали вівцї годовані, стада же не пасли. 4 Слабих у стадї ви не покріплювали, й недужних не вигоювали; поранену не перевязували й розпуджених не привертали та й загублених не шукали, а правили ними жорстоко й насильно. 5 І розсипались мої вівцї без пастуха й ставались жиром усьому польовому зьвіррю та й розбігались. 6 По всїх горах і по всїх високих узгіррях блукають мої вівцї; розсипалась отара моя по всїх країнах, а нїхто не розвідуєсь про них, нїхто не шукає їх. 7 Тим же то, вислухайте, ви, пастухи, слово Господнє: 8 Так певно, як я живу, говорить Господь Бог, за те, що вівцї мої полишені були на здобичу, й отара моя допалась без пастирів на пожир усякому дикому зьвіррю, а мої пастирі не відшуковали овець моїх — пастухи бо пасли самих себе, а овець моїх не пасли, — 9 За те, ви, пастирі, слухайте слово Господнє! 10 Так говорить Господь Бог: Ось, я встану на пастирів, і вимагати му вівцї мої з їх рук, і не дам їм уже пасти овець, та й не будуть уже більше пастирі самих себе пасти; я повириваю в них із рота вівцї мої, щоб не були вже їм їдою. 11 Так бо говорить Господь Бог: Самий я відшукаю собі вівцї мої та й буду їх дозирати. 12 Як вівчарь провіряє свою отару, коли вона була розбіглась, так і я провіряю вівцї мої, й приверну їх назад з усїх тих місць, куди вони хмарного дня під темряву були порозбігались. 13 І повиводжу їх ізпроміж народів і позбіраю з країн, та й приведу в їх землю, й пасти му їх по горах Ізрайлевих, поблизу потоків і по всїх осаджених місцях сієї землї. 14 По гарних пасовищах пасти му їх, а будуть пастівники їх на високих горах Ізраїлських; там вони будуть відпочивати на гарному пастівнику, і пастись на травньому пасовищі — на горах Ізраїлських. 15 Сам я пасти му вівцї мої, і сам указувати їм місце опочивку, говорить Господь Бог. 16 Котре заблудило, я відшукаю, котре відлучилось, заверну; поранене перевяжу, недужне покріплю, а надто жирне й буйне витрачу; буду їх пасти по правдї. 17 Вас же, мої вівцї, так говорить Господь Бог, буду судити між вівцею а вівцею, між бараном а козлом. 18 Чи то ж не доволї з вас (ви багатї), пастись на доброму пасовищі, що ви ще й те, що зістанеться неспасене, витоптуєте ногами, самі пєте чисту воду, а остальню каламутите ногами вашими, 19 Так що вівцї мої мусять пастись на витолоченому пасовищі, й пити воду, що ви скаламутили ногами вашими? 20 Тим же то ось як говорить Господь Бог до вас: Ось, я самий буду розсуджувати між ситою а захарчованою вівцею. 21 Позаяк ви все слабе тручаєте то боком то плечем і колете рогами, аж покіль геть повідганяєте, 22 То я допоможу овечатам моїм, і не будуть вони вже чужою користю; я розсуджу між вівцею а вівцею. 23 І поставлю над вами єдиного пастиря, що пасти ме їх, — слугу мого з роду Давидового; він буде їх пасти, він буде пастирем над ними. 24 І буду я, Господь, їх Богом, слуга ж мій Давид буде князем серед них. Я, Господь, сказав се. 25 І вчиню з ними завіт мира та й повиганяю з землї хиже зьвіррє, й будуть жити собі безпеч у степу й спати по гаях. 26 Я дам їм і тим, що кругом гори моєї, благословеннє, й буду їм посилати дощ у свій час, — се будуть дощі благословення. 27 І родити муть польові дерева плоди свої, а земля буде видавати вроджай свій; і будуть вони безпечні на землї своїй, і зрозуміють, що я — Господь, як поламлю занози в ярмі їх та вирятую їх із потали в тих, що їх поневолили. 28 Не будуть вони вже здобичею народам, і дикий зьвір не буде їх пожерати; безпеч жити муть вони, й нїхто їх не буде лякати. 29 І дам їм насїннє славне, й не будуть гинути з голоду на землї та терпіти погорду від народів. 30 І зрозуміють, що я Господь, Бог їх, із ними, а вони, дом Ізрайлїв, — мій нарід, говорить Господь Бог, 31 І що ви, люде, вівцї мої, вівцї пасовища мого, а я — Бог ваш, говорить Господь Бог.