1 Слухайте се ви, сьвященники, вважай, доме Ізрайлїв, та й ти, доме царський, прихили ухо; на вас бо настане суд, за те, що ви були западнею (людові) в Массифі, неначе сїттю, що на Таворі заставляють. 2 Глибоко загрязли ви в розпустї, та я провчу всїх їх. 3 Знаю я Ефраїма, та й Ізраїль не втаєний від мене; ти бо, Ефраїме, блудуєш, а Ізраїль опоганив себе. 4 Ледарство їх не дає їм до Бога вернутись, бо потяг до блудництва в серцї в них, про Господа Бога, — не хотять знати. 5 Та гординя Ізраїля буде в їх таки очах впокорена; і Ефраїм і Ізраїль упадуть задля безбожностї своєї, а з ними впаде і Юда. 6 Прийдуть вони з вівцями своїми й назимками (жертовними) шукати Господа, та його не знайдуть; він ухилився від них. 7 Господеві вони віру зломали, тим що чужих (йому) дїтей наплодили; тепер же кожний новий місяць буде їх (карами) пожерати разом із їх майном. 8 Затрубіте рогом у Гиві, трубою у Рамі, дайте гасло в Бет-Авенї: позад тебе (ворог), Бенямине! 9 Ефраїм стане пусткою в день кари; поколїнням Ізрайлевим се — я сповістив! 10 Юдина старшина похожа на тих, що пересувають межі; вилию на них гнїв мій, як воду. 11 Потопчуть Ефраїма, побитого судом; він бо вподобав ходити за марнотами. 12 Як міль поточу Ефраїма, буду червом Юдиному дому. 13 І почує Ефраїм свою неміч, Юда — біль своєї рани, і пійде Ефраїм до Ассура, пошле до царя Ярева, та він не зможе вилїчити вас, не загоїть рану. 14 Я бо, як лев, на Ефраїма, як левчук на дом Юдин; пірву, понесу й пійду, — нїхто не врятує. 15 Пійду, вернусь на моє місце, аж доки вони не признаються до своєї провини й не стануть лиця мого шукати.