1 Се слова Агура, сина Якейового, — слова вдуновені, що сказав їх сей чоловік Ітіїлові й Укалові: 2 Справдї, я більший невіжа, нїж хто небудь зміж людей, і мудростї людської нема в менї; 3 Я премудростї не вивчивсь, і знання сьвятих я не маю. 4 Хто взійшов на небо, й зійшов із неба? Хто вітри стулив у кулацї в себе? Хто, мов в одежину, повгортав води (надземні)? Хто поставив всї земні гряницї? Яке імя йому? Яке імя синові його? Хиба ти се знаєш? 5 Всяке слово в Бога — чисте; він — охорона вповаючим на його. 6 Не додавай нїчого до слів його, щоб він не доказав тобі твоєї неправди. 7 Двох речей прошу я в тебе, не відкажи менї, покіль я умру: 8 Марноту й неправду держи далеко від мене; нї злиднїв нї багацтва не давай менї, а живи тілько щоденним хлїбом, 9 Щоб я, не голоден, не відрікся тебе, кажучи: Хто менї Господь? а в злиднях не став красти, а відтак не призивав імя Бога мого марно. 10 Не прискаржуй злобно раба перед його паном, щоб той не прокляв тебе, й ти не провинився. 11 Є такі, що проклинають і рідного батька; є, що не благословляють і рідної неньки. 12 Є такі, що в себе в очах чистими здаються, хоч вони не вмиті з поганї своєї. 13 Є такі, що в гору глядять очима, геть то піднімають повіки свої. 14 Є такі, що в них зуби, як мечі, а челюстї — ножі, щоб убогих пожирати і злиденних їсти. 15 Ненаситність дві дочки має: „давай, давай!‟ А навіть — три ненаситні, ба й четверта не скаже: годї! 16 Преисподня та й утроба неплодна: пісковина, що води несита, земля, що поливаннєм, та огонь, що не скаже: годї! 17 Око, що поругає батька й не знає покори перед матїррю, нехай виклюють ворони на ріцї й вижруть орлята. 18 Троє річей дивовижних на сьвітї про мене, ба чотирох я не розумію; 19 Шлях в орла під небесами; дорога гадини на скелї; дорога корабля на морі, й дороги мужчини до дївчини. 20 Та й у перелюбницї стежка такова ж: вдовольнилась, обтерла рот собі, та й каже: Я ж нїчого поганого не зробила! 21 Під трома земля трясеться, ба чотирьох здержати не може: 22 Раба, що зацарює; безглуздого, як пожитку має доволї, 23 Плюгаву женщину, коли заміж вийде, і служебку, як займе місце господинї своєї. 24 А ось чотирі малі на землї, що мудрійші над мудрих; 25 Мурашки, — народ слабонький, а лїтом наготовлюють запаси собі; 26 Миші, — народ слабосилок, а на скелях хати собі будують; 27 В сарани царя немає, а вся вона, мов військо, полками виходить; 28 Павук лапками спираєсь, та він і в палатах у царя буває. 29 А сї троє мають ходу стрійну, ба, четверо гордо виступають: 30 Лев, — силач між зьвірами, нїкому не вступить; кінь і козел, та царь серед свого народу. 31 Коли ти, загнавшись в лютостї, зробив безумство коли, та знов замислив недобре, то затули уста рукою; 32 Бо, як збиваннє молока дає масло, а удар у ніс виводить кров, так і розбуджений гнїв виводить сварку.