1 Мій сину! коли ти за ближнього твого поручився й дав руку твою за другого, — 2 То ти звязав себе словами з власних уст твоїх, обіцянкою сам собі сїло накинув. 3 Вчини ж, мій сину, ось що, щоб звільнити себе, — бо ти попався в руки ближньому твому: йди, впади йому, твойму ближньому, в ноги; 4 Не дай твоїм очам нї сну, анї задрімати — війкам твоїм; 5 Рятуй себе, як серна, з руки, як пташка з рук птахоловця. 6 Йди, лїнивий, до мурашки, приглянься її дїланню, й навчись розуму. 7 Нема отамана у неї, нї наставника, нї зверхника; 8 А лїтом готує вона хлїб собі, збірає в жнива корм свій. 9 Докіль спати меш, лїнивче? коли ти встанеш зо сну твого? 10 Не довго поспиш, не довго дрімати меш, не довго полежиш, згорнувши руки; 11 А прийде, як волоцюга, біднота на тебе, й недоля твоя, мов той сїпака. 12 Чоловік лукавий, чоловік безбожний ходить із льживими устами; 13 Моргає він очима, потирає ногами, дає знаки палцями своїми; 14 У серцї ж у його омана; він придумує лихо по всяк час, розсїває незгоду. 15 За се нагло прийде погибель на него, буде, як стій, розбитий — без рятунку. 16 От шестеро речей, ненавидних у Бога, ба семеро, гидких душі його: 17 Се очі горді, язик, що лжу сплїтає, руки, що кров безвинну проливають, 18 Серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжять сквапно до злого, 19 Се сьвідок, що ясить-видумує неправду, та незгоду між братами розсїває. 20 Храни, мій сину, що твій батько заповідає, й материної науки не цурайся; 21 На серцї їх собі по всї часи навяжи, повісь собі їх на шиї. 22 Як ходиш ти, нехай дорогу тобі вказують; як ти лежиш і спиш, нехай тебе чатують: 23 Бо заповідь — се твій сьвітильник, навчаннє — се сьвітло, дорога ж до жизнї — се докір і наука; 24 Щоб остерігати тебе од ледачої женщини, від підлестного язика чужої. 25 Не пожадай вроди її в серцї твойму, й не давай себе принадити морганнєм її; 26 Бо задля блудницї убожіють до кусня хлїба, а мужняя жена вловляє дорогу душу. 27 Чи жару ж набереш у пазуху, й не прогорить платтє твоє? 28 Чи пійдеш по жару, не спікши ніг собі? 29 Таке жде кожного, хто входить до жінки ближнього свого: хто дотикнеться її, не буде без вини. 30 Про злодїя нїхто байдужен не буває, хоч би він крав голодний, щоб попоїсти; 31 А вже як спіймається, то заплатить у семеро все; що має він в домівцї, все втеряє. 32 Хто ж перелюбствує з жінкою чужою, ума в його нема; той губить душу свою, хто се чинить. 33 Побоїв і сорому набереться він, і безчесть його не зотреся. 34 Бо ревнованнє й лютість мужа не пощадить в день пімсти; 35 Не прийме він нїякого викупу й не вдовольниться, хоч би ти й як багато давав дарів.