1 Молитва нужденного, що, униваючи серцем, виливає жаль свій перед Господом. Господи, почуй молитву мою, і прийми жаль мій! 2 Не ховай лиця твого в день тїсноти моєї; прихили ухо до мене; в день, коли призиваю тебе, не гайся, вислухай мене. 3 Бо днї мої, як дим, улїтають, і костї мої, як у жарі, тлїють. 4 Як билина, серце моє обгоріло та ізсохло, вже забув я хлїб мій їсти. 5 Від голосу мого стогнання пристали костї мої до тїла. 6 Я, мов пеликан в пустинї, мов сова на руїнах. 7 Не сплю і став, як одинока пташина на криші. 8 Цїлий день кепкують з мене вороги мої; кленуться мною ті, що проти мене лютують. 9 Попіл став для мене хлїбом, а напиток мій з сльозами мішаю, 10 Задля гнїву твого і яростї твоєї; ти бо підняв мене, і кинув мене. 11 Днї мої, як тїнь зникають, і як трава я сохну. 12 Ти ж, Господи, будеш по віки, і память твоя з роду в рід. 13 Ти встанеш, змилосердишся над Сионом; час бо вже, помилувати їх, прийшов бо визначений час. 14 Твої бо слуги полюбили каміння його, і жаль їм розвалин його. 15 І побояться народи імені Господа, і слави твоєї всї царі землї. 16 Коли Господь відбудує, явиться в славі своїй. 17 Він прихилиться до молитви понижених, і молитвою їх не погордує. 18 Буде се написано для будучих потомків; і нарід наново сотворений буде Господа хвалити. 19 Він бо глянув з висоти сьвятинї своєї, Господь споглянув з неба на землю, 20 Щоб почути стогнаннє невільника, щоб розкувати дїтей смертї. 21 Щоб звіщали імя його на Сионї і хвалу його в Ерусалимі, 22 Коли разом зберуться народи і царства, щоб Господеві служити. 23 Він змучив в дорозї силу мою; вкоротив днї мої. 24 Я сказав: Боже мій, не возьми мене в половинї днїв моїх! Від роду до роду лїта твої! 25 З нащаду сьвіта ти утвердив землю, і небеса — твориво рук твоїх. 26 Вони перейдуть, ти ж останешся, вони всї, як одежа, зостаріються; як шати переміниш їх, і вони переміняться. 27 Ти ж все той самий, і лїтам твоїм нема кінця. 28 Сини слугів твоїх будуть жити, і насїннє їх не загине перед тобою.