1 Гарна ти, моя мила, о, яка ж ти гарна! очі, неначе в голубки, під кучерями в тебе; волоссє в тебе — нїби стадо кіз, що сходять із гори Галаадської; 2 Зуби в тебе — мов отара острижених овець, що з купелї виходять, а в кожної близнята, і нема між ними неплідної. 3 Губи в тебе — пурпурова стрічка, а уста принадні; нїби половинки гранатового яблока — щоки твої під кучерями в тебе; 4 Шия твоя — се вежа Давидова, построєна про зброю: тисячі щитів висять на нїй — щити самих сильних; 5 Дві соски твої — мов близнятка в молодої серни, що між лилїями пасуться. 6 Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, вийду я на гору мирри, на узгірря кадила. 7 Вся ти гарна, моя мила, нема в тобі скази! 8 Зійди ж, подруго, за мною з Ливану; йди зо мною з Ливану! сьпіши з верхівя Амани, з верхівя Сенира й Єрмону, від леговищ левів, із гір, де рисї! 9 Зранила ти серце моє, сестрице-подруго! взяла єси серце моє поглядом єдиним, одним намистом на шиї твоїй! 10 Що за любі ласки в тебе, сестронько-подруго, ласки твої над вино солодші, а пахощі мастей твоїх над усї пахощі! 11 В тебе з уст, подруго, капле мед, як з крижки; мед і молоко в тебе з язика стїкає, а пахощі одеж твоїх — пахощі Ливану! 12 Обгороджений сад — сестра моя люба, замкнений город, під печаттю криниця; 13 Росадники твої — се сад гранатових яблок, роскішного плоду, кипер вкупі з нардом; 14 З шафраном там нард, цинамон там із нардом; мирра там і алой з усїма пахощами; 15 Джерело саду — колодїзь води живої й потоки з Ливану. 16 Піднімись, північний вітре, прилети, полуденнику, повій на сад мій, нехай поллються пахощі його! —