1 (40-25) Чи левіятана потягнеш гачком, і йому язика стягнеш шнуром? 2 (40-26) Чи очеретину вкладеш йому в ніздря, чи терниною щоку йому продіравиш? 3 (40-27) Чи він буде багато благати тебе, чи буде тобі говорити лагідне? 4 (40-28) Чи складе він умову з тобою, і ти візьмеш його за раба собі вічного? 5 (40-29) Чи ним бавитись будеш, як птахом, і прив'яжеш його для дівчаток своїх? 6 (40-30) Чи ним спільники торгуватимуть, чи поділять його між купців-хананеїв? 7 (40-31) Чи шпильками проколиш ти шкіру його, а острогою риб'ячою його голову? 8 (40-32) Поклади ж свою руку на нього, й згадай про війну, і більше того не чини! 9 (41-1) Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш. 10 (41-2) Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати? 11 (41-3) Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє! 12 (41-4) Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу. 13 (41-5) Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів? 14 (41-6) Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах! 15 (41-7) Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать. 16 (41-8) Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде. 17 (41-9) Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться. 18 (41-10) Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової! 19 (41-11) Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні! 20 (41-12) Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить. 21 (41-13) Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його. 22 (41-14) Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає. 23 (41-15) М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається. 24 (41-16) Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно! 25 (41-17) Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху. 26 (41-18) Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер. 27 (41-19) За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину! 28 (41-20) Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно. 29 (41-21) Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища. 30 (41-22) Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото. 31 (41-23) Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп. 32 (41-24) Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною. 33 (41-25) Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений, 34 (41-26) він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям!