1 Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо. 2 Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло. 3 От і коням вкладаєм уздечки до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо. 4 От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються, куди хоче стерничий. 5 Так само й язик, малий член, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса! 6 І язик то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни. 7 Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською, 8 та не може ніхто із людей язика вгамувати, він зло безупинне, він повний отрути смертельної! 9 Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. 10 Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було! 11 Хіба з одного отвору виходить вода солодка й гірка? 12 Хіба може, брати мої, фіґове дерево родити оливки, або виноград фіґи? Солодка вода не тече з солонця. 13 Хто мудрий і розумний між вами? Нехай він покаже діла свої в лагідній мудрості добрим поводженням! 14 Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, 15 це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська. 16 Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ! 17 А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава. 18 А плід правди сіється творцями миру.