1 Чи нам же починати знов самих себе поручати? або треба нам, як иншим, поручальних листів до вас, чи від вас поручальних (листів?). 2 Ви наше посланнє, написане в серцях наших, котре знають і читають усі люде. 3 (А й надто) ви явлені, що ви посланнє Христове через служеннє наше, написане не чернилом, а Духом Бога живого, не на камяних скрижалях, а на тілесних скрижалях серця. 4 Надію ж таку маємо через Христа до Бога, 5 бо ми не в силі самі від себе що думати, яко із себе; а сила наша від Бога, 6 котрий і дав нам силу бути слугами нового завіту, не букви, а духа; буква бо вбиває, а дух животворить. 7 Коли ж служеннє смерти, письмом вирізане на каміннях, було в славі, так що сини Ізраїлеві не могли дивитись на лице Мойсейове задля слави лиця його минущої, 8 як же не більше служеннє духа буде в славі? 9 Бо коли служеннє осуду — слава, то геть більше служеннє правді багатше славою. 10 Бо й не прославилось прославлене в тій мірі, задля переважуючої слави. 11 Коли бо те, що минає, в славі, то багато більше в славі те, що пробуває. 12 Маючи оце таке впованнє, уживаємо велику волю, 13 а не яко ж Мойсей, що клав покривало на лице своє, щоб сини Ізраїлеві не дивились на конець минущого. 14 Та осьліпились думки їх: бо аж до сього дня те ж покривало в читанню старого завіту зостається невідкрите, котре в Христі зникає. 15 Ні, аж до сього дня, коли читається Мойсея, покривало на серці їх лежить. 16 Як же обернуть ся до Господа, здіймається покривало. 17 Господь же Дух; де ж Господень Дух, там воля. 18 Ми ж усі відкритим лицем, поглядаючи як у дзеркало, на славу Господню, преобразуємось у той же образ від слави в славу, яко ж від Господнього Духа.