1 Мавши оце сі обітування, любі (мої), очищуймо себе від усякої нечисті тіла і духа, звершуючи святість у страсі Божому. 2 Зрозумійте нас: ми нікого не скривдили, нікого не зопсували, ні з кого не здирали. 3 Не на осуд глаголю; бо попереду сказав я, що в серцях наших ви (такі), щоб умирати з вами і жити. 4 Велика сьмілость моя до вас, велика похвала мені за вас; сповнив ся я утіхою; надто багатий я радощами у всякому горю нашому. 5 Бо, й як прийшли ми в Македонию, ніякого впокою не мало тіло наше, у всьому бідуючи: осторонь боротьби, в середині страхи. 6 Та Бог, що втішає смиренних, утішив нас приходом Титовим, 7 не тільки ж приходом його, та й утішеннєм, котрим утішив ся про вас, оповідуючи ваше бажаннє, ваше риданнє, вашу прихильність до мене, так що я вельми зрадував ся. 8 Бо хоч я й засмутив вас посланнєм, не каюсь, хоч і каяв ся; бачу бо, що те посланнє, хоч і на час, засмутило вас. 9 Тепер я радуюсь, не тому, що ви засмутились були, а тому, що смуткували на покаяннє; засмутились бо ви по Бозї, щоб ні в чому не було вам шкоди від нас. 10 Бо смуток по Бозї нерозкаяне покаяннє на спасеннє робить; смуток же світа сього смерть робить. 11 Ось бо се саме, що по Бозї смуткували, яке велике зробило в вас дбаннє, а (яке) оправданнє, а жаль, а страх, а бажаннє, а ревність, яке (відомщеннє)! У всьому показали ви, що чисті в сьому ділі. 12 А хоч і писав я вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля того, хто скривджений, а щоб явилось у вас дбаннє наше про вас, перед Богом. 13 Того ж то втішились ми втішеннєм вашим; а й надто більш зраділи радістю Титовою, що заспокоїв ся дух його від усіх вас. 14 Бо коли я хваливсь йому чим про вас, то не осоромив ся; а, як усе по правді говорили ми вам, так і хвала наша перед Титом правдивою була. 15 Серце ж його ще більш до вас (прихиляється), згадуючи послух усіх вас, з яким страхом і трепетом прийняли його. 16 Радуюсь оце, що у всьому можу звіритись вам.