1 І встане в той час Михаїл, князь великий, що встоює за синами народу твого; й настане час лютий, якого не бувало від того часу, як постали люде, до сього часу; але спасуться в сей час зпоміж твого народу всі, що будуть знайдені записаними в книзї. 2 І багато з тих, що сплять в поросі земному, прокинеться, одні на вічне життє, другі на вічний сором і ганьбу. 3 І розумні сияти муть, неначе світила на небі, а навернувші многих до праведності — неначе зорі, повік, на завсіди. 4 А ти, Даниїле, заховай сі слова й запечатай сю книгу на останній час; багато прочитає її, і побільшає знаннє. 5 Тоді я, Даниїл, подививсь, і от стоять двоє инчих, один на сьому березї ріки, другий на тому березї ріки. 6 І сказав я мужові в лняній одежі, що стояв над водами ріки: Коли буде кінець сих чудних подій? 7 І чув я, як муж в лняній одежі, що стояв над водами ріки, зняв праву й ліву руку до неба, заклявся Тим, що живе повік, що на кінці часу й часів і півчасу і коли зовсім впаде сила святого народу, все те станеться. 8 Я чув се, але не зрозумів і через те сказав: Мій добродію: що ж після сього буде? 9 І відповів він: Ійди, Даниїле; бо втаєні й запечатані сі слова до часу останнього. 10 Многі обчистяться, вбіляться і будуть, наче в огні, перетоплені (в спокусі); а безбожні будуть безбожно поступати, й не зрозуміє сього ніхто з нечестивих, а мудрі зрозуміють. 11 Від часу перестання щоденної жертви й постановлення гидоти в пустці мине тисяча двісті девятьдесять днів. 12 Щасливий той, хто ждати ме й діжде до тисячі трьохсот трийцяти й пяти день. 13 А ти йди до свого кінця, і спочнеш, і встанеш, щоб одержати твою частку на кінці днів.