1 Як настав сьомий місяць, і Ізрайлеві сини вже були в містах, тоді зібрався народ, як один чоловік, в Ерусалимі. 2 І встав Ісус, син Йоседеків, і брати його, священники, й Зоробабель, син Салатиїлів, та брати його, й построїли вони жертівник Богові Ізрайлевому, щоб приносити на йому всепалення, як написано в законі Мойсея, чоловіка Божого. 3 І поставили жертівник на основі його, бо вони боялись народів чужоземніх; і почали приносити на йому всепалення Господеві, всепалення поранішні й вечірні. 4 І справили празник кучок, як написано, з щоденним всепаленнєм в наказаному числі, після постанови на кожний день. 5 І потім приносили всепаленнє повсячасне, нового місяця й на всі свята, присвячені Господеві, й доброхітні приноси Господеві від кожного, хто був щирий. 6 Від першого таки дня сьомого місяця почали приносити всепалення Господеві. А під храм Господень не були ще основи заложені. 7 І стали видавати срібло камянотесам і теслям, і харч і напої й оливу Сидонцям та Тирійцям, щоб приставляли кедрину з Ливану морем у Яфу, по дозволу Кира, царя Перського. 8 Другого року після свого приходу до дому Божого в Ерусалим, другого місяця, Зоробабель Салатиїленко, та Ісус Йоседекієнко, та другі брати їх, священники й левіти, й усі прибувші з полону в Ерусалим, зробили початок і поставили левітів від двайцяти років і старших до нагляду за роботою дому Господнього. 9 І стали Ісус, його сини й брати його; Кадмиїл і сини його та сини Юдині, як одна душа, до догляду за виконавцями робіт коло дому Божого, а так само й сини Хенададові, та сини їх і брати їх, левіти. 10 Як же мулярі заложили храм Господній, тоді поставили священників в їх ризах з трубами, а левітів, синів Асафових, з кимвалами, щоб славити Господа по постанові Давида, царя Ізрайлевого. 11 І почали вони навперемінки співати: „Хваліть‟ та „Оповідайте про Господа, бо добрий, бо віковічня ласка його до Ізраїля‟; і весь народ кричав грімким голосом, прославляючи Господа за те, що заложено дім Господень. 12 Одначе багато зпоміж священників та левітів і голов у поколіннях, дідів, що бачили давнійший храм, плакали голосно при закладинах сього храму в їх очах, але багато й викликувало з радощів дуже голосно. 13 Та народ не міг розібрати криків радісних і голосіння народнього, бо народ викликував голосно, й голос чути було далеко.