1 Як усе це було скінчено, приступили до мене старшини й сказали: Народ Ізрайлів, і священники, й левіти не відділились від народів чужоземських із їх гидотами: від Канааніїв, Геттіїв, Ферезіїв, Евузіїв, Аммоніїв, Моабіїв, Египтіїв та Аморіїв, 2 Бо побрали дочок їх за себе й за синів своїх, і змішалось насіннє святе з чужородніми народами, а при тому рука що найвидатнійших й головнійших була першою в сій беззаконності. 3 Почувши се слово, розпанахав я мою спідню й верхню одежу й рвав волоссє на моїй голові та на бороді моїй, і седів смутний. 4 Тоді зібрались до мене всі, що боялись слова Бога Ізрайлевого задля провини переселенців, я ж седів засумований до вечерньої жертви. 5 А в часі вечерньої жертви встав я з місця мого сумовання, й в розідраній спідній і верхній одежі впав на коліна мої, й зняв мої руки до Господа, Бога мого, 6 І промовив: Боже мій! я соромлюсь і боюсь здійняти лице моє до тебе, Боже мій, бо беззаконності наші уросли висше голов наших, а провина наша уросла до небес. 7 Від часів батьків наших ми в великих провинах аж по сей день, і за беззаконня наші бували віддавані ми, й царі наші й священники наші в руки царів чужоземських, і під меч, і в полонь і на грабежі, й на осоромленнє, як воно й по сей день. 8 А тепер на короткий час подано нам помилуваннє від Господа, Бога нашого, що зісталась із нас сяка-така частина, і що дав нам осістись на місці святині його, й прояснив наші очі Бог наш, та дав нам трохи ожити в неволі нашій. 9 Ми невольники, та й в нашій неволі не покинув нас Бог наш. І прихилив він до нас ласку царів Перських, щоб дали нам ожити, здвигнути дім Бога нашого й відбудувати його з руїн його, та й дали нам захист в Юдеї і в Ерусалимі. 10 А тепер що нам сказати, Боже наш, після сього? Ми бо покинули заповіді твої, 11 Що ти дав через слуг твоїх пророків, кажучи: земля, куди ви йдете, щоб запанувати в їй — се земля нечиста; вона опоганена гидотою чужородніх народів, їх поганею, якою вони сповнили її від кінця до кінця в нечисті своїй. 12 Через се не видавайте ваших дочок за сивів їх, а дочок їх не беріть за синів ваших, і не шукайте мира з ними й добра їх по вік, щоб вам укріпитись і споживати добро землі тої та передати її в спадщину синам вашим на віки. 13 А після всього, що впало на нас за погані вчинки наші й за великі провини наші — хоч ти, Боже наш, пожалував нас не по мірі беззаконностей наших і дав нам таке спасеннє, — 14 Невже ж ми будемо знов нарушувати заповіді твої та ріднитись із сими препоганими народами? Чи ж ти не розгніваєшся на нас, так щоб аж викоренити (нас), щоб не осталось ні людини й не було ратунку? 15 Господи, Боже Ізрайлів! праведний єси ти. Бо ми зістались цілі по сей день; і оце ми й з беззаконностями нашими перед лицем твоїм, хоч після того нам неслід би стояти перед лицем твоїм!