1 Галаадій Ефтай був чоловік хоробрий; він родився від блудниці; в Галааді родився Ефтай. 2 І як жона Галаадова народила йому сини, а сини її повиростали, прогнали вони Ефтая і сказали йому: Тобі в нашій родині нема насліддя з нами: бо ти син другої жінки. 3 От і зник Ефтай від братів своїх, і пробував у землі Тоб: і зібрались там круг Ефтая волокити та й ходили за ним. 4 Після якогось часу розпочали Аммонії війну з Ізраїлем. 5 Як же розпочали Аммонії з Ізраїлем війну, пійшла старшина Галаадська, щоб узяти Ефтая з Тоб-землі. 6 І мовляли вони до Ефтая: Іди до нас та й гетьмануй над нами, й будемо воювати з Аммоніями. 7 Відказує Ефтай начальникам Галаадським: Хиба ж то не ви зворогували на мене і прогнали з моєї родини? 8 Старшина ж Галаадська промовила до Ефтая: Тому ж то тепер ми й прийшли до тебе, й коли пійдеш з нами та воювати меш із Аммоніями, так будеш головою над нами, над усіма осадниками Галаадськими. 9 І відказав Ефтай старшині Галаадській: Коли мене вернете, щоб воював я Аммоніїв і Господь віддасть їх у мої руки, то чи справді буду я в вас головою? 10 І відказали Галаадські начальники Ефтайові: Нехай буде Господь свідком між нами, що ми так вчинимо, як ти оце сказав. 11 Пійшов тоді Ефтай з старшиною Галаадською, і настановив його народ головою й гетьманом над собою, й приніс Ефтай усі свої бажання перед Господа в Массифі. 12 І послав Ефтай посли до царя Аммонійського з таким наказом: Що тобі до мене, що наступаєш на мене, щоб мою землю пустошити війною? 13 І відказав царь Аммонійський послам Ефтайовим: Ізраїль, ідучи з Египту, відняв у мене землю від Арнону до Ябоку й до Йордані, так верни її тепер подобру. 14 І послав Ефтай удруге посли до царя Аммонійського, 15 І наказав їм промовити: От що каже Ефтай: Ізраїль не відіймав у Моабіїв та в Аммоніїв їх землі; 16 А як ійшов із Египту, і дійшов степом до Червоного моря, й прийшов у Кадес, 17 Дак вислав посли до царя Едомського з просьбою: дозволь мені перейти через твою землю! Та царь Едомський не вволив його волі. Так само послано було й до царя Моабійського, та не схотів і той; тож пробував Ізраїль у Кадесі, 18 І йшов собі пустинею, обійшов землю Едом і землю Моаб, і дійшов сим робом до займища на востоці від Моабу, й таборували вони по тім боці Арнону та й не ступили ступнем на Моабове займище: Арнон бо становить гряницю Моабську. 19 І послав Ізраїль посли до Аморійського царя, Сигона, у Гесбон; і звелів Ізраїль сказати йому: дозволь нам пройти через твою землю! 20 Сигон же не згодився пустити Ізраїля через своє займище, а скупив до купи ввесь народ свій, отаборивсь під Яазою та й ударив на Ізраїля. 21 І Господь, Бог Ізраїльський, подав Сигона й увесь люд його на поталу Ізраїлеві, і він побив їх, і одержав Ізраїль в насліддє всю землю Аморія, що жив у ній; 22 Сим робом одержали вони все займище Аморійське від Арнону до Ябоку, й від пустині до Йордані. 23 Оце ж прогнав Господь, Бог Ізрайлів, Аморіїв перед своїм людом Ізраїлем, а ти хочеш увійти в його державу? 24 Хиба ж ти не вживаєш те, що дав тобі Хамос, бог твій? Тож і ми ужиткуємо все те, що Господь, Бог наш, дав нам в наслідню державу. 25 Або хиба ти луччий за Балака Зипоренка, царя Моабського? Чи ж він судивсь із Ізраїлем або воювавсь із ним? 26 Уже триста год, як осівсь Ізраїль у Гесбоні і в займищах його, ув Ароері і по всіх його городах, по обох боках Арнону: чом же ви за ввесь той час не віднімали їх? 27 Не заподіяв я тобі ніякого лиха, а ти кривдиш мене вриваючись до мене. Нехай Господь, суддя, судить між Ізраїлем і Аммоніями. 28 Та царь Аммонійський не вважав на слова, що переказав йому послами Ефтай. 29 Тоді найшов на Ефтая дух Господень, і він перейшов Галаад і Манассію, і перейшов через Массифу Галаадську, а з Массифи Галаадської двинув проти Аммоніїв. 30 І обрік Ефтай себе таким обітом: Коли ти справді подаси Аммоніїв мені на поталу, 31 Тоді, хто б ні вийшов із дверей моєї господи зустріч мене, як я в мирі вернуся від Аммоніїв, нехай той буде Господеві, й я принесу його на всепаленнє. 32 І двинув Ефтай проти Аммоніїв воювати з ними, і подав Господь їх на поталу йому. 33 І побив він їх страшенно, від Ароера до Минита двайцять міст, і аж до Абель-Керамиму, й впокорились Аммонії перед синами Ізрайлевими. 34 Як же прийшов Ефтай в Массифу додому, аж виходить зустріч йому дочка його з музиками й танцями. Була вона в його дитина єдина; опріч неї не було ні сина, ні дочки. 35 Побачивши він її, розідрав одежу на собі й промовив: Ой доненько ж моя! як ти пригнула мене к земли! Ти ж то й занапастила мій супокій! Однакож відтворив я уста мої перед Господом, то й не візьму того назад. 36 Вона відказала йому: Батеньку мій! коли ти одверз уста твої перед Господом, дак чини зо мною так, як промовив єси. Дав же таки тобі Господь помститись над ворогами твоїми Аммоніями. 37 Просила тільки панотця свого: Дай мені ще два місяці пожити: пійду я в гори та оплачу моє дівоцтво з подругами моїми. 38 Він відказав: Ійди! І пустив її на два місяці. І пійшла вона з подругами своїми та й оплакувала в горах дівоцтво своє. 39 Як уплило ж два місяці, вернулась вона до панотця свого, й він справдив на їй обіт свій, що ним обрік себе, і вона не взнала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлі, 40 Що з року в рік ходили Ізраїлські дівчата голосити по дочці Ефтая Галаадянина, через чотири дні в році.