1 Як же Пасхор Еммеренко, священник — а він був старший доглядник у Господньому дому, — почув Еремію, пророкуючого сими словами, 2 Ударив Пасхор пророка Еремію, та й посадив його в колоду, що була в верхніх воротях Беняминових у дому Господньому. 3 Та другого дня випустив Пасхор Еремію з колоди, а Еремія промовив до його: Не Пасхором прозвав тебе Господь, але Магор Миссавив. 4 Так бо говорить Господь: Ось, я зроблю тебе страхом тобі самому і всім приятелям твоїм, побачать бо твої очі, як вони поляжуть від ворожого меча. Та й всього Юду подам я на поталу цареві Вавилонському; він позаймає їх у полонь, одведе у Вавилон і повбиває мечем. 5 І подам усі багацтва в сьому городі й ввесь добуток його, і всі дорогоцінності його й усі скарби царів Юдейських оддам у руки ворогам їх; і розхоплять їх і заберуть та й повезуть у Вавилон. 6 Ти ж, Пасхоре, й усі домовники твої пійдете в неволю, й прийдеш у Вавилон, і помреш там, і будеш там похований, ти й усі приятелі твої, що їм пророкував єси лож. 7 Ти звів мене, Господи, й я зведений; ти дужший за мене, та й подужав мене; я зробився щоденнім сьміховищем, кожен мене на глум піднімає. 8 Бо скоро тілько зачну говорити, зараз мушу кричати про напад, про спустошеннє, і так слово Господнє зробилось про мене приводом до наруги й насьмїху. 9 І подумав я собі: не споминати му про него і в його імя не буду більше промовляти! Та в серці в мене, мов би огонь запалав, втаєний в костях моїх; я силкувався зʼупинити його, та й не здолів. 10 І чував я ворожі речі в натовпі, погрози навкруги: „Викажіть! Обвинуватимо його!‟ Ті самі, що з ними дружився, підстерігали, чи я не спіткнуся: Може попадеться, так ми переможемо його та й помстимось на йому. 11 Но Господь ізо мною, мов той невмірака-воін; то ж вороги мої спіткнуться та й не встануть. Осоромляться, бо дурним робом ходили; віковічнім, незабутним соромом окриються. 12 Господи сил! ти, що вивідуєш праведного, що бачиш утробу й серце. Дай мені вбачати пімсту твою над ними, бо на тебе здав я справу мою. 13 О, співайте Господеві, хваліте Господа, бо він рятує душу вбогого з рук лиходіїв. — 14 Нехай буде той день проклят, як я на світ родився! Нехай не буде благословен той день, як породила мене мати моя! 15 Нехай буде й той чоловік проклят, що приніс мойму батькові звістку: Родилось тобі хлопятко, і тим його вельми звеселив. 16 Нехай станеться тому чоловікові таке, як тим містам, що їх порозвалював Господь та й не пожалував, та щоб він чув крик від ранку, а зойк від полудня, — 17 За те, що він мене не вбив в материній утробі, — так, щоб моя мати була мені гробом, а тіло її остало було на все вагітним. 18 Чи про те ж бо я вийшов із материної утроби, щоб дознавати самої праці, та печалі, та щоб коротати вік мій у зневазї?