1 Коли хочеш навернутись, Ізраїлю, говорить Господь, навернись до мене; і як повикидаєш гидоти твої з перед мене, то не будеш блукатись. 2 Тоді божити мешся: „Так певно, як жив Господь!‟ у правді, в суді й справедливості; й благословити муть його народи і будуть ним хвалитись. 3 Так бо говорить Господь мужам Юдиним і Ерусалимським: Почніть орати на нових нивах та й не сійте вже між терниною; 4 Пообрізуйте задля Господа, і здійміте крайне тіло з серця вашого, ви, мужі Юдині, й ви, осадники Ерусалимські, щоб не запалав огнем гнів мій та й не горів незгасимо через ледачі нахили ваші. 5 Оповістіте в Юдеї й розголосіть у Ерусалимі, говоріть і трубіте трубою по країні; покликуйте голосно й промовляйте: Збірайтесь, та ходімо в утверджені городи! 6 Виставте стяга ʼд Сионові, — втікайте без упину, бо я приведу з півночі велике лихо й страшну пагубу. 7 Ось, виходить лев із леговища свого, виступає губитель народів: він рушає з свого місця, щоб твою землю зробити пусткою; міста твої будуть розбурені й обезлюджені. 8 Оце ж попідперезуйте веретище, плачте й голосіте, бо ніщо не одверне від нас ярості Господньої. 9 І станеться того часу, говорить Господь, що зомліє серце в царя й в князїв, і вжахнуться священники й стуманіють пророки. 10 І промовив я: Ой Господи Боже! хиба ж ти лиш обманював народ сей і Ерусалим, говорючи: „Мир буде в вас‟; а се ось меч доходить до душі? 11 Того часу казати муть про сі люде й про Ерусалим: Палкий вітер повіяв з висот у пустині на дорогу дочки народу мого, та не про те, щоб повівати, й не про те, щоб очищати; 12 Прийде звідти до мене ще більший вітер, і я виречу суд над ними. 13 Гляньте, він здіймається, наче хмара, а колесниці його — мов вихор, коні ж його швидші над орли; горе нам! ми пропащі. 14 Позмивай же ледарство з серця твого, Ерусалиме, щоб тобі врятуватись: докіль іще гніздити муться в тобі ледачі думки? 15 Ось бо вже доходить голос від Дана й пагубна вість із гори Ефраїмової: 16 Дайте знати народам, звістіть Ерусалимові, що наступають з далекого краю його облягати, і здіймають крик проти міст Юдейських. 17 Як польова чата, обступають вони його навкруги, бо він зворохобивсь проти мене, говорить Господь. 18 Твої то путі й учинки твої наробили тобі оце; се вроджай з ледарства твого такий гіркій, що аж до серця тобі доходить. 19 Ой утробо ж моя, утробо! смуток в глибині серця мого, трівожиться в мені серце моє; не вмовчу ніяк; ти бо чуєш, душе моя, трубний гук, боєвий галас. 20 Нещастє за нещастєм: усю країну пустошать; несподівано звойовано хати мої, в одну хвилину — намети мої. 21 Ой чи довго ж я ще буду бачити стяги, зачувати гук труби? 22 Се з того, що нарід мій безглуздий — не знає мене: ой нерозумні вони діти, нема в них глузду; мудрі вони на лихе, добре ж не вміють чинити. 23 Подивлюсь на землю — і ось вона порожна й пуста, — на небо, а нема на йому світла. 24 Гляну на гори, а вони дрожать, та й усі горби хитаються. 25 Озираюсь — і ось, ні людини, ба й всі птахи піднебесні порозлітались. 26 Дивлюсь, та бо й Кармель — пустиня, й усі міста порозвалювані від лиця Господнього, від гніву й досади його. 27 Так бо сказав Господь: Візьметься пусткою вся країна, та я не вигублю їх до щаду. 28 Тим же то засумує земля й потемніє небо в горі через те, що я так сказав, призначив та й не пожалую того й не попущу в тому. 29 Від галасу комонника та лучників порозбігаються всі городи, ховати муться по нетрях і вилазити муть на скелі, всі міста спустошіють і не буде в них ні одного осадника. 30 Ти ж, як станеш опустошена, що тоді чинити меш? Прибірайся тоді в кармазини, зʼукрашуй себе золотими окрасами, підмальовуй собі очі красками; шкода тобі прикрашуватись: погордували тобою любовники, — вони наставати муть на життє твоє. 31 Я бо чую крик, мов би породілі, стогнаннє, неначе первородючої, — крик дочки Сионової; вона стогне, простягаючи руки свої: „Ой лишенько моє! душа моя вмліває перед убийцями!‟