1 О, хто дав би в голову мою воду, а очам моїм джерело сльоз! Я плакав би день і ніч над занапащаннєм дочки народу мого. 2 Ой коли б же мені дано в пустині притулок подорожних! я покинув би людей моїх та й пійшов від них: всі бо вони перелюбники, купа зрадників. 3 Натягують язика свого, мов лука, на лож і потужніють на землі кривдою; бо від одного ледарства переходять вони до другого, мене ж не знають, говорить Господь. 4 Остерігайсь один одного, й не звіряйся брат братові; кожен бо брат заставляє підступи, кожен побратим обносить клеветами. 5 Один обманює другого, правди не говорять; зʼучили язики свої говорити неправду, лукавлять аж до утоми. 6 Ти живеш серед підступу; через підступ не хочуть вони й мене знати, говорить Господь. 7 Тим то й говорить Господь Саваот: Ось, я розплавлю і навідаю їх; що ж бо мені чинити з такою дочкою народу мого? 8 Язик їх — смертоносна стріла: говорять підступно; устами своїми говорять до свого ближнього прихильно, а в серці свойму заставляють сіти. 9 Як же б я та не скарав їх за таке? — говорить Господь, як не має помститись душа моя на такому народові, як сей? 10 Задля гір здійму плач і риданнє, над луговими пасовищами заголошу, бо їх випалять, так що не буде нікому ходу через них, і нечути буде череднього рику; і птаство піднебесне й зьвірі — все розсіється, повтікає. 11 І оберну Ерусалим в купу каміння, в пробуток шакалів, а Юдині міста пообертаю в пустки безлюдні. 12 Хто такий мудрий, щоб се зрозумів, і хто, чуючи се з уст Господніх, зʼясував би, через що погибла країна й випалена, як пустиня, так що через неї нема нікому ходу? 13 Господь же говорить так: За те, що вони покинули закон мій, який я дав їм, і не слухали голосу мого та й не ходили по йому; 14 А ходили за упрямим серцем своїм та слідом за Баалом, як їх отці їх навчили. 15 Тим же то так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Нагодую люд сей полином і напою водою з жовчю; 16 І порозсіваю між народами, що їх ні вони, ні їх отці не знали, і пошлю слідом за ними меча, аж їх повигублюю. 17 Так говорить Господь сил небесних: Розважте се, та покличте голосільниць, нехай прийдуть, і пошліте за тямущими в сьому ділі, нехай прийдуть. 18 Нехай хутко прийдуть і заголосять по нас, щоб і наші очі слізьми виливались і наші війки взялись водою. 19 Бо голосний плач знявся від Сиону: Ой як же нас ограблено, як тяжко соромом окрито! мусимо покинути нашу землю, повалено бо домівки наші! 20 Ой чувайте ж, молодиці, слово Господнє, і нехай вважає ухо ваше на слово з уст його; і навчайте ваших дочок плакати, і одна другу — в пісьнях нарікати! 21 Бо смерть добувається у наші вікна, вломлюється в палати наші, щоб губити з серед улиць діток, молодиків із майданів ваших. 22 Скажи: так говорить Господь: поляжуть люде трупом, наче гній на полі, мов ті снопи позад женця, та й нікому буде їх збірати. 23 Так говорить Господь: Нехай не хвалиться мудрий мудростю своєю й потужний потугою своєю, нехай не хвалиться багатий багацтвом своїм. 24 Ні, хто хвалиться, нехай же ж хвалиться тим, що він розуміє і знає мене, знає, що я — Господь, котрий творю милость і суд і справедливість на землі, бо се до вподоби мені, говорить Господь. 25 От, надходять дні, говорить Господь, що навідаюсь до всіх обрізаних і необрізаних: 26 До Египту й Юдеї, Едома, Аммоніїв і Моаба; до всіх, що стрижуть кругом волоссє, і що живуть у пустині; всі бо ті народи необрізані, а ввесь дім Ізраїля — з необрізаним серцем.