1 Елисей же заговорив: Слухайте слово Господнє! Тако глаголе Господь: Завтра о сій добі міра пшеничньої передньої муки буде в воротях в Самариї по одному секлеві, а дві мірі ячменю тоже по одному секлеві. 2 І відказав лицарь, що на його руку опирався царь, чоловікові Божому: Коли б Господь і отвори починив у небі, то й тоді як би воно могло статись? І відказав він: Побачиш своїми очима, та не їсти меш. 3 Було ж чотири чоловіка прокажених, за ворітьми, й мовляли вони один одному: Чого нам тут седіти та дожидати смерті? 4 Коли поважимось увійти в город, байдуже, город опанувала голоднеча, й ми там помремо; зістанемося ж тут, мусимо й тутеньки померти. Тож ходімо в Сирийський табір. Зіставлять нас в живих, так жити мемо; а повбивають, ну, то й помремо. 5 От і піднялись у вечірньому мороці, щоб ійти в Сирийський табір. Як же дойшли до краю Сирийського табору, не було там ні чоловіка. 6 Бо дав Господь так, що в Сирийському таборі стало чути тупаннє коней й гуркіт колесниць та великого війська, так що вони мовляли одно одному: Певно царь Ізрайлів понаймав царів Гетійських і царів Египецьких, щоб напасти на нас! 7 От і рушили та й побігли в омраці, й покинули свої намети й коні й осли — ввесь табір як стояв, та й повтікали, аби вихопитись із душею. 8 Як же ті прокаженні прийшли до краю табору, увійшли вони в один намет, їли й пили, нахапали срібла, золота й одежі та й вийшли, те поховати. Потім зайшли в другий намет, набрали й там та й поховали. 9 Далій же кажуть один одному: Не так ми зробимо: Сей день є дньом доброї вісті. Коли мовчати мем, і до ясного ранку ждати мем, так нас обвинуватять. Пійдімо ж зараз та зʼясуймо про се в царській палаті. 10 Прийшовши до воріт, прикликали вони воротарів городських та й розповіли їм, кажучи: Ми подались були в Сирийський табір, та нема там ні чоловіка ані чути голосу людського, а тільки коні та осли попривязувані й намети, як були. 11 І пійшли воротарі та й передали вість в царську палату. 12 І піднявсь царь серед ночі й промовив до слуг своїх: Я вам скажу, що Сирийці проти нас урядили: Вони знають, що ми голодуємо; от і покинули табір, щоб сховатись в полі, та й думають: Як повиходять вони з міста, то захопимо їх живцем та й уломимось у город. 13 І відказав один ізміж його слуг: Нехай беруть пять коней, що ще позоставались в місті, (бо лишь стілько їх і є в цілій громаді Ізраїля, всі бо прочі обернено на харч), та пошлімо їх на провідки. 14 І взяли дві парі коней запряжених у колесниці й послав царь слідом за Сирийцями з наказом: Ійдіте й роздивітесь. 15 І їхали вони аж до Йордані, аж ось уся дорога встелена одежою й знаряддєм, що покидали Сирийці в поквапних утеках. І вернулись посланці та й донесли про се цареві. 16 Тоді вийшов люд та й розграбив табір Сирийський, і була міра пшеничнього борошна по секлеві, а дві мірки ячменю по секлеві, по слову Господньому. 17 Царь же поставив того лицаря, що на його руку опирався, доглядником у воротях; і роздавив його народ у воротях і він умер, як сказав чоловік Божий, коли говорив, як прийшов був до його царь. 18 А казав тоді чоловік Божий цареві так: Дві мірки ячменю стояти муть завтра о сій добі в Самарийських воротях один секель, а мірка лучшого борошна один секель; 19 Тоді лицарь відповів був чоловікові Божому: Коли б Господь і отвори починив у небі, то й тоді як би воно могло статись? І відказав йому: Побачиш своїми очима, та не їсти меш. 20 Так і сталось йому, бо люд потолочив його в воротях, так що він і вмер.