1 І сталось, як прийшов Він у господу до одного із старших Фарисейських у суботу їсти хліб, були й вони, назираючи Його. 2 І ось один чоловік у водянці* був перед Ним. 3 І озвавшись Ісус, рече до законників та Фарисеїв, глаголючи: Чи годить ся в суботу сціляти? 4 Вони ж мовчали. І взявши сцілив його, та й відпустив. 5 І, озвавшись до них, рече: В кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи зараз не витягне його субітнього дня? 6 І не змогли вони відказати Йому знов проти сього. 7 Сказав же до запрошених приповість, постерігши, як перві місця вибирають, глаголючи до них: 8 Коли запрошений ти від кого на весіллє, то не сідай на первому місці, щоб часом поважніщий тебе не був запрошений від него, 9 і прийшовши той, хто запросив тебе й його, не сказав тобі: Дай сьому місце; а тоді доведеть ся тобі з соромом останнє місце заняти. 10 Ні, коли ти запрошений, прийшовши сідай на останньому місці, щоб, як прийде, хто запросив тебе, сказав тобі: Друже, сідай вище. Тоді буде тобі слава перед тими, що сидять з тобою. 11 Бо кожен, хто нести меть ся вгору, принизить ся, хто ж принизується, пійде вгору. 12 Рече ж і тому, що запросив його: Коли справляєш обід або вечерю, не клич приятелів твоїх, ні братів твоїх, ні сусід багатих; щоб часом і вони тебе не запросили, й не було тобі відплати. 13 Ні, коли справляєш гостину, запрошуй убогих, калік, кривих, сліпих; 14 то будеш блажен, бо не мають чим віддати тобі; віддасть ся бо тобі у воскресенню праведних. 15 Почувши ж се один з сидячих з Ним, каже Йому: Блажен, хто їсти ме хліб у царстві Божім. 16 Він же рече йому: Один чоловік справив вечерю велику, та й запросив многих; 17 і післав слугу свого часу вечері сказати запрошеним: Ійдіть, бо вже все готове. 18 І почали рядом відпрошуватись усі. Первий сказав йому: Поле купив я, то мушу пійти та подивитись на него. Прошу тебе, вибач мені. 19 А другий сказав: Пять ярем волів купив я, і йду спробувати їх. Прошу тебе, вибач мені. 20 А знов другий сказав: Я одруживсь, тому й не можу прийти. 21 І прийшовши слуга той, оповів панові своєму. Тоді прогнівившись господар, рече слузї своєму: Вийди хутко на дороги та на улиці городські, та вбогих, та калік, та кривих, та сліпих поприводь сюди. 22 І рече слуга: Пане, сталось, як звелів єси, та й ще є місце. 23 І рече пан до слуги: Вийди на шляхи та на загороди, та й силуй увійти, щоб повна була господа моя. 24 Глаголю бо вам, що ніхто з чоловіків тих запрошених не покоштує моєї вечері. 25 Ійшло ж із Ним пребагато народу; й обернувшись рече до них: 26 Коли хто приходить до мене, й не зненавидить батька свого, й матір, і жінку, й діти, й братів, і сестер, та ще й свою душу, не може учеником моїм бути. 27 І хто не носить хреста свого й не ходить слідом за мною, не може бути учеником моїм. 28 Хто бо з вас, задумавши башту будувати, перше сівши не полічить видатку, чи має на скінченнє? 29 щоб часом, як положить він основину, та не спроможеть ся скінчити, всі, дивлячись, не стали сьміятись із него, кажучи: 30 Що сей чоловік почав будувати, та й не спроміг ся скінчити. 31 Або який цар, ідучи на войну, ударити на другого царя, сівши перше не порадить ся, чи можливо з десятьма тисячами устояти проти того, хто з дванайцятьма тисячами йде на него. 32 Коли ж ні, то ще як той далеко, посли піславши, просить примирря. 33 Так оце всякий з вас, хто не відцурається від усього свого достатку, не може моїм учеником бути. 34 Добро сіль; коли ж сіль звітріє, то чим приправити? 35 Ні в землю, ні в гній не годить ся вона; геть викидають її. Хто має уші слухати, нехай слухає.