1 Мій сину! коли ти за ближнього твого поручився й дав руку твою за другого, — 2 То ти звязав себе словами з власних уст твоїх, обіцянкою сам собі сіло накинув. 3 Вчини ж, мій сину, ось що, щоб звільнити себе, — бо ти попався в руки ближньому твому: йди, впади йому, твойму ближньому, в ноги; 4 Не дай твоїм очам ні сну, ані задрімати — війкам твоїм; 5 Рятуй себе, як серна, з руки, як пташка з рук птахоловця. 6 Йди, лінивий, до мурашки, приглянься її діланню, й навчись розуму. 7 Нема отамана у неї, ні наставника, ні зверхника; 8 А літом готує вона хліб собі, збірає в жнива корм свій. 9 Докіль спати меш, лінивче? коли ти встанеш зо сну твого? 10 Не довго поспиш, не довго дрімати меш, не довго полежиш, згорнувши руки; 11 А прийде, як волоцюга, біднота на тебе, й недоля твоя, мов той сіпака. 12 Чоловік лукавий, чоловік безбожний ходить із льживими устами; 13 Моргає він очима, потирає ногами, дає знаки палцями своїми; 14 У серці ж у його омана; він придумує лихо по всяк час, розсіває незгоду. 15 За се нагло прийде погибель на него, буде, як стій, розбитий — без рятунку. 16 От шестеро речей, ненавидних у Бога, ба семеро, гидких душі його: 17 Се очі горді, язик, що лжу сплітає, руки, що кров безвинну проливають, 18 Серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжять сквапно до злого, 19 Се свідок, що ясить-видумує неправду, та незгоду між братами розсіває. 20 Храни, мій сину, що твій батько заповідає, й материної науки не цурайся; 21 На серці їх собі по всі часи навяжи, повісь собі їх на шиї. 22 Як ходиш ти, нехай дорогу тобі вказують; як ти лежиш і спиш, нехай тебе чатують: 23 Бо заповідь — се твій світильник, навчаннє — се світло, дорога ж до жизні — се докір і наука; 24 Щоб остерігати тебе від ледачої женщини, від підлестного язика чужої. 25 Не пожадай вроди її в серці твойму, й не давай себе принадити морганнєм її; 26 Бо задля блудниці убожіють до кусня хліба, а мужняя жена вловляє дорогу душу. 27 Чи жару ж набереш у пазуху, й не прогорить платтє твоє? 28 Чи пійдеш по жару, не спікши ніг собі? 29 Таке жде кожного, хто входить до жінки ближнього свого: хто дотикнеться її, не буде без вини. 30 Про злодія ніхто байдужен не буває, хоч би він крав голодний, щоб попоїсти; 31 А вже як спіймається, то заплатить у семеро все; що має він в домівці, все втеряє. 32 Хто ж перелюбствує з жінкою чужою, ума в його нема; той губить душу свою, хто се чинить. 33 Побоїв і сорому набереться він, і безчесть його не зотреся. 34 Бо ревнованнє й лютість мужа не пощадить в день пімсти; 35 Не прийме він ніякого викупу й не вдовольниться, хоч би ти й як багато давав дарів.