1 І тяглась довго незгода між домом Сауловим і домом Давидовим; та Давид усе більш та більш убивавсь у потугу, дім же Саулів усе слабшав. 2 І народились Давидові сини в Геброні: перворідень його був Амнон від Ахиноами з Езрееля; 3 А другий Далуя від Абигеї, жінки Кармелія Набала; третий Авессалом, син Маахи, дочки царя Талмая Гессурського; 4 Четвертий Адонія, син Аггити; пятий Сафатія, син Авитали; 5 Шестий Етераам, від жони Давидової Егли. Сі породились Давидові в Геброні. 6 Покіль тяглась незгода між домом Сауловим і домом Давидовим, стояв Абенир твердо за дім Саулів. 7 У Саула ж та була наложниця на імя Рицпа, дочка Айя. І поспитав ув Абенира Саулів син Евостей: Чому ввійшов єси до наложниці панотця мого? 8 За се питаннє розсердивсь Абенир вельми, та й каже: Хиба ж я песя голова? Воюючи проти Юди вчинив я милосердє домові Саула, батька твого, рідні його й приятелям його й не віддав тебе Давидові в руки, а ти дорікаєш оце мені за жінку! 9 Нехай удіє Господь Абенирові сяк і так — як поклявся Давидові Господь, те я й учиню йому: 10 Одійму царство домові Сауловому, та й поставлю престол Давидові над Ізраїлем й над Юдою від Дана аж до Берсабії. 11 І не зваживсь Евостей відказати ні слова Абенирові, бо боявсь його. 12 От і шле Абенир посли до Давида в Геброн, сказати йому: Чия ж се земля? і дальше сказати: Вчини зо мною вмову, й рука моя буде з тобою й приверну до тебе всього Ізраїля. 13 І відказав той: Добре, вчиню з тобою вмову, тільки вимагаю від тебе одного, от чого: не побачиш лиця мого, як не приведеш Саулової дочки Мелхоли, як сам прибудеш, щоб бачитись зо мною. 14 І послав Давид посли ще й до Саулового сина Евостея з вимаганнєм: Оддай мені жону мою Мелхолу, що висватав я за сотню Филистійських передних шкірок. 15 І послав Евостей, одняти її в її супруга Фалтія Лайшенка. 16 Супруг її проводжав її плачучи до Багуриму; та Абенир сказав йому: Ійди до дому! І вернувся він до дому. 17 Увійшов же Абенир у переговори з громадськими мужами в Ізраїлі й говорив: Давно вже ви бажали собі Давида царем; 18 Вчиніте ж се тепер, обітував бо Давидові Господь: Рукою раба мого визволю я люд мій Ізраїля з рук Филистіїв і всіх ворогів його. 19 Так само промовляв Абенир і Беняминіям. І пустивсь Абенир в Геброн, щоб переказати Давидові все, чого бажав Ізраїль і ввесь рід Беняминів. 20 Як же прибув Абенир у товаристві двайцятьох мужів громадських до Давида в Геброн, справив Давид Абенирові й бувшим із ним бенкет. 21 І каже Абенир Давидові: Я виберусь і пійду та поскуплюю докупи ввесь Ізраїль, щоб учинили вмову з моїм паном, тоді ти будеш царем так широко, як схоче душа твоя. І відпустив Давид Абенира, й він відійшов з упокоєм у дорогу. 22 Аж ось несподівано прийшли Давидові військові з Йоабом з одного походу додому й принесли велику здобич, тим часом як Абенира не було вже в Давида в Геброні, сей бо одпустив його з упокоєм. 23 Як же вернувсь додому Йоаб із усім військом, переказують Йоабові: Абенир Ниренко гостював у Давида, і він одспустив його з упокоєм. 24 І прийшов Йоаб до царя й каже: Що ти вчинив? Оце гостював у тебе Абенир, на що ж ти відпустив його звідсі? 25 Хиба тобі не в догад, що Абенир Ниренко приходив, щоб тебе перехитрити й взнати виходи й входи твої, та розвідати все, що ти чиниш. 26 І вийшовши Йоаб від Давида, послав гонців за Абениром, і завернули його від криниці Сири, а Давид про се й не знав. 27 Як же вернувсь Абенир у Геброн, одвів його Йоаб на бік у середину воріт, ніби на те, щоб із ним тайно поговорити, й тут кольнув його в живіт. І вмер Абенир за кров Асаїла, брата Йоабового. 28 Як же сказано про се Давидові, то він заговорив: Не винен я й царство моє перед Господом за кров Абенира Ниренка; 29 Нехай вона впаде на голову Йоабову і всю родину батька його, й нехай у родині в його не переводяться ніколи такі, що недугують течивом або проказою, такі, що ходять на деревяній нозї, що падають від меча або седять без хліба! 30 Йоаб же й брат його Авесса стратили Абенира за те, що вбив їх брата Асаїла в бою під Габаоном. 31 І повелів Давид Йоабові й усім прибічникам його: Пороздирайте одежу на собі й йдіте голосючи перед Абениром. Та й царь Давид ійшов за марами. 32 І як поховали Абенира в Геброні, то плакав Давид над гробом Абенировим у голос і плакав так само ввесь люд. 33 І оплакуючи Абенира та нарікаючи, промовляв він: Чи то ж смерттю підляки вмірати було Абенирові? 34 Руки тобі не звязано, ноги тобі не сковано, й поляг ти, як полягають хиба від розбійників. І плакав по йому ще більш увесь люд. 35 Ще був ясний день, як прийшов люд силувати Давида, щоб чого небудь попоїв. Давид же заклявсь: Щоб мені Господь те й те вдіяв та ще й причинив, коли їсти му хліб або що небудь, покіль зайде сонце! 36 Як довідавсь про се ввесь народ, то вподобав собі вельми, та й усе також, що царь чинив, подобалось людові. 37 І впевнився люд і ввесь Ізраїль того дня, що вбито Абенира Ниренка не по царському наказові. 38 І сказав царь прибічникам своїм: Чи знаєте, що того дня поліг воєначальник і великий муж ув Ізраїлі? 39 Я ж іще слабий, хоч і помазано мене на царство; тим часом сі люде, сини Саруїні, переважують мене; нехай же Господь одплатить по заслузї тому, хто чинить ледарство!