Псалом 77
1 Повчання Асафові.
Послухай-но, народе мій, настанову мою,
схиліть вуха свої до слів моїх вуст!
2 Відкрию в притчі вуста мої,
промовлю загадки прадавніх часів,
3 які ми чули й пізнали
і які розповідали нам предки наші.
4 Не будемо приховувати їх від синів наших,
розкажемо наступному поколінню
про хвалу Господа й могутність Його,
про чудеса, які Він здійснив.
5 Він засвідчив одкровення Своє Якову
й встановив в Ізраїлі Закон Свій,
який заповідав предкам нашим,
щоб вони навчили нащадків своїх,
6 щоб знало наступне покоління,
щоб діти, що народитися мають,
сповістили свого часу й своїм нащадкам.
7 Тоді вони сподівання своє покладуть на Бога,
і не забуватимуть діянь Божих,
і будуть дотримуватися Його заповідей.
8 Вони не будуть подібні до своїх предків,
покоління впертого й бунтівного,
роду, чиє серце непевне
і чий дух невірний Богові.
9 Сини Єфремові, хоча й озброєні стрільці з лука,
назад повернулися у день битви.
10 Не дотримувалися вони Завіту Божого
й відмовилися ходити в Законі Божому.
11 Вони забули про Його звершення й чудеса,
що Він їм показав.
12 Перед предками їхніми здійснив Він чудо
в землі Єгипту, в околицях Цоану.
13 Він розділив навпіл море й провів їх через нього,
і поставив води грудами.
14 Вів їх хмарою вдень,
і цілу ніч – світлом вогню.
15 Він розсікав скелі в пустелі
й напував їх, немов із великої безодні.
16 Із скелі вивів потоки,
і потекли рікою води.
17 Але вони продовжували грішити проти Нього,
бунтувати проти Всевишнього на висохлій землі.
18 Випробовували Бога в серцях своїх,
вимагаючи їжу за своїми примхами.
19 Вони говорили зухвало проти Бога, кажучи:
«Чи не міг би Бог накрити стіл у пустелі?
20 Ось Він вдарив скелю, і потекли води,
хлинули потоки.
Хіба ж не може Він дати хліба
чи приготувати м’яса народові Своєму?»
21 Тому, коли почув це Господь, то розгнівався:
вогонь загорівся проти Якова,
і гнів Його спалахнув на Ізраїля,
22 бо не повірили вони Богові
й не покладали надії на Його спасіння.
23 Тож наказав Він хмарам вгорі,
і відчинив ворота небес,
24 і дощем пролив на них манну, щоб їли,
і дав їм зерно небесне.
25 Хліб могутніх їла людина,
Він послав їм їжі вдосталь.
26 Він здійняв східний вітер у небесах
і навів Своєю могутністю вітер південний.
27 Дощем пролив Він на них м’ясо, немов пил,
і, неначе пісок морський, – птахів крилатих,
28 яких розкидав Він серед табору,
навколо помешкань їхніх.
29 Вони їли й добре наситилися –
Він задовольнив бажання їхнє.
30 Та ще не встигли вони вгамувати своєї примхи,
ще їжа була в них на вустах,
31 як гнів Божий піднявся проти них,
і вигубив найбільш пишних із них,
і повалив додолу юнаків Ізраїля.
32 Та попри все це вони далі грішили
й не вірили чудесам Його.
33 Тому Він загубив дні їхні в марноті
й роки їхні – у смутку.
34 Коли Він вбивав їх, тоді вони шукали Його,
і наверталися, і прагнули Бога.
35 І згадували, що Бог – їхня скеля
і що Бог Всевишній – їхній Визволитель.
36 Тоді промовляли Йому лестощі устами своїми
і язиками своїми неправду перед Ним говорили;
37 та серцями своїми не були вони з Ним щирі
й не берегли вірності Його Завітові.
38 Та Він, милостивий,
прощав гріх
і не знищував їх.
Багато разів відвертав гнів Свій
і не будив усієї Своєї люті.
39 Він пам’ятав, що вони – тіло,
вітер, що йде й не повертається.
40 Скільки разів вони бунтували проти Нього в пустелі,
засмучували Його в дикій землі!
41 Знову й знову випробовували Бога
й засмучували Святого Ізраїлевого.
42 Не пам’ятали ні діянь руки Його,
ні того дня, коли Він визволив їх від ворога,
43 коли ознаки Свої показав у Єгипті
й чудеса Свої в околицях Цоану.
44 Він перетворив їхні ріки на кров,
і з потоків своїх вони пити не могли.
45 Він послав на них рої комах,
які пожирали їх,
і жаб, що губили їх.
46 Він віддав врожай їхній гусені
й збіжжя їхнє – сарані.
47 Побив виноградники їхні градом
і шовковиці – кригою.
48 Він віддав на поталу градові їхню худобу
й отари їхні – блискавкам.
49 Він послав на них полум’я Свого гніву,
лють, обурення й біду –
посольство злих ангелів.
50 Вирівняв стежку для гніву Свого;
не утримав їхніх душ від смерті,
але віддав життя їхнє на поталу моровиці.
51 І вразив усіх первістків у Єгипті –
перші плоди сили чоловічої в шатрах Хамових.
52 Немов овець отару, Він вивів народ Свій,
і, неначе стадо, провадив їх у пустелі.
53 Вів їх у безпеці, так що вони не боялися,
а ворогів їхніх вкрило море.
54 І привів їх до границь святині Своєї,
до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55 Прогнав перед ними народи,
і простягнув мотузку землемірну,
щоб спадок їхній переділити,
і в наметах їхніх поселив племена Ізраїлеві.
56 Але вони випробовували Бога Всевишнього,
бунтували проти Нього
й не дотримувалися Його одкровень.
57 І відступали, і зраджували, як і батьки їхні;
викручувалися, як висковзує з рук кривий лук.
58 Гнівили Його в капищах на своїх пагорбах
та ідолами своїми будили Його ревнощі.
59 Почув Бог, і запалав гнівом,
і геть відцурався Ізраїля.
60 Покинув Оселю Свою в Шило –
шатро, в якому Він мешкав серед людей.
61 І віддав Він могутність Свою у полон
і красу Свою – у руки ворога.
62 Віддав Він народ Свій мечу на поталу
й гнівом запалав на спадщину Свою.
63 Юнаків їхніх пожер вогонь,
а їхнім дівчатам весільних пісень не співали.
64 Священники його попадали від меча,
а вдови його не плакали.
65 Тоді прокинувся Володар, немов від сну,
неначе воїн, що витверезився від вина.
66 І вразив ворогів його ззаду,
вкрив їх вічною ганьбою.
67 Тоді відцурався Він шатра Йосифового
й не обрав племені Єфремового.
68 Але вибрав Він плем’я Юди,
гору Сіон, яку полюбив.
69 Він збудував, немов висоти небес, святилище Своє,
і, як землю, заклав основи його навіки.
70 І обрав Свого слугу Давида,
узявши його від кошар овечих,
71 привів його від овечок дійних,
щоб пасти Якова, народ Свій,
Ізраїля, Свій спадок.
72 І він пас їх у невинності свого серця
і вів їх розумно руками своїми.