1 Я нарциз, Соронська квітка, я лилїя долиняна! 2 Що лилїя між тернами — те мила моя між дївами. 3 Яблоня між деревами лїсними — се мій милий між молодиками. В холодку під нею любо седїти менї, овощі її солодкі піднебінню мойму. 4 Він увів мене в дім веселої гостини, а стяг його надо мною — любов. 5 Покріпіть мене вином, осьвіжіть мене яблоками: від любови знемогаю. 6 Лїва рука його під головою в мене, правою мене він обнімає. 7 Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на серни й оленицї польні, не будїть, не розрухуйте милої моєї, аж доки їй вгодно! 8 Се голос любого мого! ось, він ійде, скаче через гори; перескакує узгірря! 9 Бо ж мій милий — мов той сугак, мов той олень молоденький! Глянь, стоїть він за стїною в нас, у віконце зазирає, і кріз крати поглядає. 10 Ось мій любий говорить до мене: Встань, моя ти мила, вийди, прекрасна моя! 11 Вже зима минула, дощі перестали; 12 Квітки вбірають землю; час пісень настиг; в лугах наших голос горлицї чути; 13 Завязки фіґ показались на фіґовинї; виноград зацвив і дише любим своїм цьвітом. Уставай, моя ти люба, вийди, пишна вродо! 14 Голубко моя в росколинах скелї, схована в дупловинї! покажи менї лице твоє, дай голос твій почути; голос твій такий солодкий, образ твій такий принадний! 15 Ловіть нам лисицї, молодії лисинята, що псують наш виноградник, — виноградник у цьвіту наш! 16 Мій любий менї належить, а я йому; він пасе серед лилїй. 17 Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, ти знов вернися; будь скорий, як серна, як молодий олень на розпадених горах.