1 Коли мовами людськими глаголю й ангелськими, любови ж не маю, то став ся я як мідь дзвіняча і бубен гудячий. 2 Коли маю пророцтво і знаю всі тайни і все знаннє, і коли маю всю віру, так щоб і гори переставляти, любови ж не маю, то я ніщо. 3 І коли роздам увесь маєток мій, і коли тіло моє передам, щоб його спалено, любови ж не маю, то ніякої користи мені (з того). 4 Любов довго терпить, милосердує; любов не завидує; любов не величається, не надимається, 5 не осоромлює, не шукає свого, не поривається до гніву, не думає лихого; 6 не веселить ся неправдою, а веселить ся правдою; 7 все покриває, всьому йме віри, на все вповає, все терпить. 8 Любов ніколи не впадає (гине); чи то ж пророцтва, вони впадуть; чи то мови, вони замовкнуть; чи то знаннє, воно зникне. 9 Бо від части знаємо і від части пророкуємо. 10 Як же прийде звершене, тоді те, що від части, зникне. 11 Як був я малоліток, то яко малоліток говорив, яко малоліток розумів, яко малоліток думав; як же став чоловіком, то покинув дитяче. 12 Бачимо бо тепер через дзеркало, в загадці, тоді ж лицем до лиця; тепер пізнаю від части, тоді ж пізнаю, яко ж і я познаний. 13 Тепер же пробувають віра, надія, любов, сі троє; більша ж із сих любов.