1 І обернувсь я, й побачив всяку пригнобу, що діється під сонцем, і бачив сльози пригноблених, що нема їм утішителя; а тут у руках гнобителів — сила, за тих же ніхто не заступиться. 2 І вважав я тих, що померли, щаслившими над живих, — тих, що вже нема на світі, над тих, що живі ще; 3 А над сих і тих щаслившими — ще ненароджених на світ, що не бачили того зла, яке діється під сонцем. 4 Бачив я таки, що всяка праця й всяка користь з роботи викликує зависть між людьми. Та й се — марнота й мука духові. 5 Дурень той, хто седить, склавши руки, й гризе власне тіло, приговорюючи: 6 Лучше жменя в спокою над пригорщі, повні праці й марного силкування. 7 І знов я обернувся, та й побачив марноту під сонцем: 8 Людина собі одинока, ні сина, ні брата, а не перестає працювати, очі його ненаситні на багацтво. Та кому ж се я дбаю, й позбавляю душу мою всякого добра? Та й се — марнота й недобра робота! 9 Двом лучше, ніж одному, вони бо мають більшу користь із своєї праці; 10 Бо як один упаде, другий підніме свого товариша. Горе ж одинокому, як упаде, а нема другого, що підняв би його. 11 Так само, як лежать удвох, — їм тепло; а хто самітен, як йому нагрітись? 12 І коли хто подужає одного, то удвох встоять проти його. Троіста нитка не так хутко рветься. 13 Лучший убогий та розумний молодик, ніж старий, а дурний царь, що не вміє приймати поради; 14 Бо той, вийшовши з темниці, стане царем, дарма що в свойму царстві родився убогим. 15 Бачив я між усіма, що ходять під сонцем, із тим другим молодиком, що займе опісля місце тамтого. 16 Безліч було народу перед ним, а пізнійші не будуть радуватись ним. І се марнота та мука духові. 17 Уважай на ногу твою*, йдучи в дім Божий, і будь готовий, скорше слухати, ніж приносити жертви робом дурнів, що навіть не знають, як вони не гаразд чинять.