1 Прийшли ж до мене кілька громадських мужів Ізрайлевих та й посідали передо мною. 2 І надійшло до мене слово Господнє: 3 Сину чоловічий! сі мужі допустили до свого серця ідоли та й поставили перед себе спотичку до безбожності; чи ж можу я, запитаний, їм відповідати? 4 Тим же то розмовляй із ними й скажи їм: Так говорить Господь Бог: Як хто з дому Ізрайлевого, що допустив до свого серця ідоли свої та й поставив перед себе спотичку до безбожності, прийшов до пророка, то чи ж можна мені, Господеві, відповідати такому, занечищеному ідолами? 5 Нехай дім Ізраїля зрозуміє серцем, що всі вони зробились мені чуженицями через ідоли свої, 6 Тим же то скажи домові Ізрайлевому: Так говорить Господь Бог: Навернітесь і покиньте боввани свої і одверніте лице своє від усіх гидот ваших. 7 Бо коли хто з дому Ізрайлевого й з чужениць, що пробувають між Ізраїлем, одцурається мене, а допустить ідоли свої в серце своє, та й поставить перед себе спотичку до безбожності, і прийде до пророка, щоб через його у мене поспитати, так чи дам же я, Господь, йому відповідь від себе? 8 Ні, я оберну гнівне лице моє проти такого й зроблю з його знамено й приповість і викореню його зпроміж народу мого, щоб зрозуміли ви, що я — Господь. 9 Коли б же пророк дав підойти себе й дав такий відказ, неначе бо то я, Господь, навчив його, сього пророка, то я простру проти його руку та й викореню його зпроміж люду мого, Ізраїля. 10 І візьмуть обидва вони на себе вину за гріх свій: Яка провина на питаючому, така вина й на пророкові, 11 Щоб дім Ізраїля не відхилявся вже більш від мене, та щоб не поганились усякими своїми беззаконствами, а щоб були моїм народом, а я їх Богом, — говорить Господь. 12 І надійшло до мене слово Господнє: 13 Сину чоловічий! коли яка країна согрішить проти мене, зломивши віру мені й відступивши від мене, і я простягнув проти неї руку мою та й зломив підпору-хлібну, та послав на неї голоднечу та й почав губити в неї людей і скотину, 14 І коли б ізнайшлось у їй сих троє мужів: Ной, Даниїл та Йов, то вони спасли би своєю праведностю тілько самих себе, говорить Господь Бог. 15 Або коли б я наслав дике зьвіррє на сю країну й воно б її обезлюдило, так що вона зробилась би такою пусткою, що ніхто б не переходив через неї через зьвіррє, 16 То сі три мужі, в неї, — так певно, як я живу, говорить Господь, — не врятували б ні своїх синів, ані дочок, тілько вони самі спаслись би. 17 Або, коли б я послав меча на ту країну та й приказав: Перейди, мечу, по країні, та й почав вигублювати в неї людей і скотину, 18 То сі три мужі, як би були там, — так певно, як я живу, говорить Господь, — не врятували б ні синів своїх, ані дочок, тілько спаслись би самі одні. 19 Або коли б я послав на ту землю морову пошесть, і вилив на її досаду мою аж до проливу крови, вигубивши на їй і людей і скотину, 20 То Ной, Даниїл і Йов, як би вони там були, — так певно, як я живу, говорить Господь, — не врятували б ні синів, ані дочок, тілько спасли б власні душі праведностю своєю. 21 Тілько, — так говорить Господь Бог: — як я пошлю мої найстрашнійші кари — меч, голоднечу, люте зьвіррє й морову заразу — на Ерусалим, щоб у йому вигублювати людей і скотину, 22 Так усе таки зістанеться там останок, сини й дочки, живими, що їх опісля виведуть ізвідти: отсі прийдуть до вас, а ви бачити мете поступки їх і вчинки їх, та й утішитесь тою недолею, що я навів на Ерусалим і усім тим, що я послав на його. 23 Так, вони втішать вас, коли побачите їх поступки й учинки, й спізнаєте, що все, що я вчинив, не за дармо вчинив, говорить Господь Бог.