34
1 І надійшло до мене слово Господнє:
2 Сину чоловічий! пророкуй про пастирів Ізрайлевих, віщуй і промов до них: Так говорить Господь Бог: Горе пастирям Ізрайлевим, що пасуть самих себе! Чи не вівці ж бо пастирям пасти?
3 Ви їли молоко й зʼодягались у вовну та заколювали вівці годовані, стада же не пасли.
4 Слабих у стаді ви не покріплювали, й недужних не вигоювали; поранену не перевязували й розпуджених не привертали та й загублених не шукали, а правили ними жорстоко й насильно.
5 І розсипались мої вівці без пастуха й ставались жиром усьому польовому зьвіррю та й розбігались.
6 По всіх горах і по всіх високих узгіррях блукають мої вівці; розсипалась отара моя по всіх країнах, а ніхто не розвідуєсь про них, ніхто не шукає їх.
7 Тим же то, вислухайте, ви, пастухи, слово Господнє:
8 Так певно, як я живу, говорить Господь Бог, за те, що вівці мої полишені були на здобичу, й отара моя допалась без пастирів на пожир усякому дикому зьвіррю, а мої пастирі не відшуковали овець моїх — пастухи бо пасли самих себе, а овець моїх не пасли, —
9 За те, ви, пастирі, слухайте слово Господнє!
10 Так говорить Господь Бог: Ось, я встану на пастирів, і вимагати му вівці мої з їх рук, і не дам їм уже пасти овець, та й не будуть уже більше пастирі самих себе пасти; я повириваю в них із рота вівці мої, щоб не були вже їм їдою.
11 Так бо говорить Господь Бог: Самий я відшукаю собі вівці мої та й буду їх дозирати.
12 Як вівчарь провіряє свою отару, коли вона була розбіглась, так і я провіряю вівці мої, й приверну їх назад з усіх тих місць, куди вони хмарного дня під темряву були порозбігались.
13 І повиводжу їх ізпроміж народів і позбіраю з країн, та й приведу в їх землю, й пасти му їх по горах Ізрайлевих, поблизу потоків і по всіх осаджених місцях сієї землі.
14 По гарних пасовищах пасти му їх, а будуть пастівники їх на високих горах Ізраїлських; там вони будуть відпочивати на гарному пастівнику, і пастись на травньому пасовищі — на горах Ізраїлських.
15 Сам я пасти му вівці мої, і сам указувати їм місце опочивку, говорить Господь Бог.
16 Котре заблудило, я відшукаю, котре відлучилось, заверну; поранене перевяжу, недужне покріплю, а надто жирне й буйне витрачу; буду їх пасти по правді.
17 Вас же, мої вівці, так говорить Господь Бог, буду судити між вівцею а вівцею, між бараном а козлом.
18 Чи то ж не доволі з вас (ви багаті), пастись на доброму пасовищі, що ви ще й те, що зістанеться неспасене, витоптуєте ногами, самі пєте чисту воду, а остальню каламутите ногами вашими,
19 Так що вівці мої мусять пастись на витолоченому пасовищі, й пити воду, що ви скаламутили ногами вашими?
20 Тим же то ось як говорить Господь Бог до вас: Ось, я самий буду розсуджувати між ситою а захарчованою вівцею.
21 Позаяк ви все слабе тручаєте то боком то плечем і колете рогами, аж покіль геть повідганяєте,
22 То я допоможу овечатам моїм, і не будуть вони вже чужою користю; я розсуджу між вівцею а вівцею.
23 І поставлю над вами єдиного пастиря, що пасти ме їх, — слугу мого з роду Давидового; він буде їх пасти, він буде пастирем над ними.
24 І буду я, Господь, їх Богом, слуга ж мій Давид буде князем серед них. Я, Господь, сказав се.
25 І вчиню з ними завіт мира та й повиганяю з землі хиже зьвіррє, й будуть жити собі безпеч у степу й спати по гаях.
26 Я дам їм і тим, що кругом гори моєї, благословеннє, й буду їм посилати дощ у свій час, — се будуть дощі благословення.
27 І родити муть польові дерева плоди свої, а земля буде видавати вроджай свій; і будуть вони безпечні на землі своїй, і зрозуміють, що я — Господь, як поламлю занози в ярмі їх та вирятую їх із потали в тих, що їх поневолили.
28 Не будуть вони вже здобичею народам, і дикий зьвір не буде їх пожерати; безпеч жити муть вони, й ніхто їх не буде лякати.
29 І дам їм насіннє славне, й не будуть гинути з голоду на землі та терпіти погорду від народів.
30 І зрозуміють, що я Господь, Бог їх, із ними, а вони, дім Ізрайлів, — мій нарід, говорить Господь Бог,
31 І що ви, люде, вівці мої, вівці пасовища мого, а я — Бог ваш, говорить Господь Бог.