1 Осівся ж Яков на країні, де пробував отець його Ізаак, у Канаан землі. 2 Се ж родопись Якова: Як було Йосифові сімнайцять років, пас він вівці з браттєм своїм, та був ще недолітком між синами Балли та Зелфи, жен отця свого. І доводив Йосиф речі їх ледачі до панотця свого. 3 Яков же любив Йосифа над усі сини свої; бо родивсь у старощах його, і справив йому одіж квіччасту, рукавчату. 4 Вбачаючи ж браттє його, що любить його батько над усі сини свої, зненавиділи його, і тяжко їм було промовляти до його мирно. 5 Бачив же Йосиф сон і росказав братті своїй. 6 І каже їм: Послухайте лишень сна сього, що я бачив. 7 Здавалось бо, ніби вяжемо снопи серед поля; аж ось встав мій сніп, да й стоїть: ваші ж, бачся, снопи постали навкруги, та й уклонились мойму снопові. 8 Сказали йому браттє його: Чи то ж бо справді царювати меш над нами. Та й зненавиділи його ще й надто за сни його і за слова його. 9 Побачив же сон другий, та й повідав його браттю свойму, і каже: Ось бачив ще сон, і здавалось, ніби соньце й місяць й одинайцятеро зір уклонились мені. 10 І росказав отцеві свойму й браттю свойму. І докорив йому панотець його, каже йому: Що се за сон такий тобі приснивсь? Чи то ж бо се прийдемо, я й мати твоя й браттє твоє, вклонитись тобі до землі? 11 Позавидували ж йому браттє його, панотець же його завважив слово се. 12 І погнались брати його з отецькими вівцями в Сихем. 13 І каже Ізраїль до Йосифа: Чи не пасуть браттє твоє в Сихемі? Іди навідайся до них. Каже ж йому: Готов! 14 Каже ж йому: Іди, синку, та наглянь, чи все гаразд у браття твого, чи все гаразд між вівцями, і принеси вістку. Та й послав його з Геброн долини, і прийшов у Сихем. 15 І стьрів його чоловік якийся, аж він блукає по полю. Питає ж його чоловік: Чого шукаєш? 16 Він же каже: Браття мого шукаю. Повідай, де пасуть. 17 Каже ж йому чоловік: Погнались ізвідсі; чув бо, як мовляли: Поженимось у Дотан. І пійшов Йосиф слідом за браттєм своїм, і зустьрів їх у Дотані. 18 Загледіли ж його оддалеки, перш ніж наближився до них, і змовились на його, щоб убити його. 19 Каже ж брат до брата: От сновидець той ійде. 20 Нумо вбємо його та вкиньмо в який колодязь, та й казати мемо: Зьвір лютий пожер його; от і побачимо, що станеться з тих снів його. 21 Чуючи ж се Рубен, одняв його з рук у їх, та й каже: Не губімо душі. 22 Каже ж Рубен: Не проливайте крові, а вкиньте в степовий колодязь, руки ж не кладіть на його; се, щоб визволити його з рук у них, та й оддати панотцеві. 23 І сталось, як прийшов Йосиф до браття свого, стягли з Йосифа одіж його квіччасту рукавчату, що була на йому. 24 І взяли його, та й укинули в колодязь; колодязь же сухий був, води не було. 25 І сіли попоїсти, коли ж глянуть, ідуть подорожні Ізмайлитяне від Галааду з верблюдами своїми, везучи бурштин, бальзам та ладан в Египет. 26 Каже ж Юда до браття свого: Що за користь, як убємо брата нашого та й потаїмо кров його. 27 Ходімо, продаймо його Ізмайлитянам; руки ж наші не будуть на йому, бо він брат наш і тіло наше. І вдовольнились браттє його. 28 І йшли мимо купці Мидіянські; і витягли вони Йосифа з колодязя, і продали Йосифа Ізмайлитянам за двайцять срібняків; і поведено Йосифа в Египет. 29 Вернувся ж Рубен до колодязя, аж Йосифа нема в колодязї, і розірвав одіж свою. 30 І прийшов до братті своєї й каже: Хлопця нема, а я, куди мені теперенькі йти? 31 Узяли ж вони одежу Йосифову, і закололи кізлика, та й помазали одежу кровю; 32 І послали одежину квіччасту рукавчату, і принесено її до батька, і казали: Се ми знайшли; познавай, чи се одежа сина твого, чи ні. 33 І впізнав, і каже: Одежа сина мого! Зьвір лютий іззїв його, зьвір ухопив Йосифа. 34 І розірвав Яков одіж свою, і нагорнув на чересла свої веретище, і плакав по синові свойму дні многі. 35 Посходилися ж усі його синове й дочки розважати його, та не слухав розважання говорючи: Пійду до сина мого сумуючи на той світ у землю. Так убивався по йому батько його. 36 Мидіянії ж продали Йосифа в Египті Потифарові, дворянину Фараоновому, гетьманові прибічників його.