2
1 Самі бо знаєте, браттє, про вхід наш між вас, що не марно він став ся;
2 ні, пострадавши перед тим і дознавши зневаги, як знаєте, в Филипах, зосьмілились ми в Бозї нашому глаголати до вас благовістє Боже з великою боротьбою.
3 Утішеннє бо наше (було) не від лукавства, ані від нечистоти, ані в підступі,
4 а яко ж ми вибрані від Бога, щоб повірити нам благовістє, так ми й глаголемо, не як ті, що людям догоджують, а Богу, що розвідує серця наші.
5 Ніколи бо не було в нас лестивого слова до вас, яко ж знаєте, ані думки зажерливої: Бог свідок.
6 Не шукали ми ні від людей слави, ні від вас, ні від инших, можучи в повазї бути, яко Христові апостоли.
7 Ні, ми були тихі серед вас. Як мамка гріє діток своїх,
8 оттак, бажаючи вас, мали ми щиру волю, передати вам не тілько благовістє Боже, та ще й свої душі, тим що ви були нам любі.
9 Згадайте бо, браттє, труд наш і працю: ніч бо і день роблячи, щоб нікого з вас не отяготити, проповідували ми вам благовістє Боже.
10 Ви свідки і Бог, як преподобно, і праведно, і непорочно ми обертались між вами віруючими,
11 яко ж знаєте, що ми кожного з вас, як батько діток своїх, утішали і розважали, і свідкували;
12 щоб ви ходили достойно перед Богом, що покликав вас у своє царство і славу.
13 Того ж то й дякуємо Богові без перестану, що ви, прийнявши слово проповіді Божої від нас, прийняли не яко слово чоловіче, а (яко ж справді є,) слово Боже, котре й орудує в вас віруючих.
14 Ви бо, браттє, стали послідувателями церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, тим що й ви пострадали від своїх земляків, як і вони від Жидів,
15 що вбили й Господа Ісуса і своїх пророків, і нас вигнали, й Богу не вгодили, і всім людям противні,
16 що забороняють нам глаголати поганам, щоб спасли ся, щоб сповнились гріхи їх всякого часу; настиг же їх на конець гнів (Божий).
17 Ми ж, браттє, осиротівши без вас на час-годину, лицем, а не серцем, ще більш старались з великим бажаннєм бачити лице ваше.
18 Тим же хотіли ми йти до вас, я таки Павел раз і вдруге, та й заборонив нам сатана.
19 Яка бо нам надія, або радість, або вінець похвали? чи й не ви ж перед Господом нашим Ісусом Христом у приході Його?
20 Ви бо слава наша і радість.