1 І звідти вийшов Давид і перебував в безпечних місцях в Ен-Гадди. 2 Як же вернувся Саул із походу свого прити Филистіїв, зʼясовано йому: Давид обертається тепер в Енгадській пустині. 3 Узяв тоді Саул три тисячі з усього Ізраїля вибраних людей та й пустивсь, шукати Давида й людей його, по горах, куди дикі кози можуть ходити. 4 По дорозї прийшов до хлівів овечих; а була там печера, й ввійшов туди Саул справити свою природну потребу; тим часом у кінці в печері сидів Давид із своїми людьми. 5 І казали Давидові люде його: Оце ж той день, що про його казав тобі Господь: Видам тобі в руки ворога твого, щоб ти чинив із ним, що тобі вподобаєсь. Давид же встав та й урізав тихцем кусень поли в верхній одежі в Саула. 6 Опісля ж ударила Давида совість, що він урізав поли в Сауловій одежі. 7 І сказав він людям своїм: Нехай не дозволить мені Бог вдіяти таке мойму панові, помазанникові Господньому, щоб наложити на його руку, бо він помазанник Господень. 8 І зупинив Давид своїх людей сими словами і не дав їм устати на Саула. А Саул устав і вийшов із печері на дорогу. 9 Потім встав і Давид, покинув печеру та й промовив услід Саулові: Пане мій, царю! Озирнеться Саул, коли ж Давид припав лицем до землі та й поклонивсь йому. 10 І каже Давид Саулові: На що ти слухаєш людського наговору, що мовляють: Давид хоче лиха тобі? 11 Ось сьогодні бачив єси своїми очима, що Господь віддавав тебе в руки мої в печері; мені ж і радили тебе вбити, та я ощадив тебе і сказав: не зніму руки на пана мого, бо він помазанник Господень. 12 Отче мій! споглянь, ось у мене в руці клапоть з одежі твоєї; я урізав поли в твоїй одежі, а тебе не вбив; з сього зрозумій, що я не мислю тобі зла й зради і не провинивсь проти тебе нічим, а ти наважився, щоб загубити мою душу. 13 Нехай Господь між нами двома розсудить, нехай Господь за мене на тобі помститься, 14 Як се й говорить стара приповідка: від безбожних виходить безбожність; моя ж рука не буде на тобі. 15 За ким уганяти вийшов царь Ізраїльський? Кого переслідуєш ти? Здохлого пса, одну блоху! 16 Нехай же Господь буде суддею та й розсудить між обома нами. Він розбере справу мою і спасе мене від руки твоєї. 17 Як же скінчив Давид сю промову до Саула, сказав Саул: Чи не твій же се голос, синоньку Давиде? Та й заплакав Саул у голос, 18 І сказав Давидові: Ти справедливший за мене, ти бо показав мені добро, тоді як я заподіяв тобі зло; 19 Ти доказав те сьогодні, поступивши зо мною милостиво: не вбив мене, дарма що Господь видав мене тобі в руки. 20 Хто ж бо, найшовши ворога свого, пустить його на добру дорогу? 21 Оце ж я знаю, що ти будеш царем і що в твоїй руці остоїться царюваннє над Ізраїлем. 22 Поклянися ж мені Господом, що не викорениш потомства мого після мене і не вигубиш мого ймення в роду мойму. 23 І поклявсь у тому Давид Саулові. Тоді двинув Саул додому, Давид же з людьми своїми зійшов на вижини безпечні.